Перед тем, как предоставить вашему вниманию мой стишок, хочу сначала его растолковать, а то не многие сразу понимают смысл и ... смеются над последним словом. Стих посвящен людям (в данному случае человеку), которые очень доверчивы и наивны. Они верят людям, которые предав их даже этого не замечают. Они верят в лучшее, а оказываются в проигравших, в лузерах... Идиот - вот как можно назвать "по-доброму" человека, который поверил ТЕРЕНАМ  - нам с вами.

Ты видел свет в окне, который не горел
Ты видел свет в глазах моих, который там давно исчез
А что увидел ты в себе? Печальнейший мой друг.
Обиду слов, мечту из мечт, иль просто пустоту?
А что сказать тебе еще? Что сам ты виноват?
Зачем мечту свою другим на ростаптанье дал?
Зачем ты верил им, зачем? Не верить ты не мог?
Ну что ж, скажу, тебе прощай,
Мой добрый идиот …

(не много не в тему)
Хотела вылаживать по главе. Но случилось так, что в школе задали написать сочинение на тему: "Цените каждый миг своей жизни". Я написала, и хотела бы поделиться с вами ,так как близким понравилось. Но моя школа украиноязычная, так что сочинение поймут только те, кто в ладах с укр.яз.
                                                        «Цінуйте кожну мить життя»

Мета в житті є стержнем людської гідності і людського щастя.
К. Д. Ушинський

Життя. Ніхто не може дати цьому слову чіткого тлумачення. Але кожна людина, знаходячись вже у зрілому віці, розуміє, що цінує його. Що якби мала змогу – берегла б його. Робила інші вчинки, по іншому дивилась на все. Але  навіщо сумувати, шукаючи відповідь на питання: «А що я зробив за своє життя? Який був сенс мого існування?», якщо можна з юності цінувати кожну мить життя.
Всі люди, народжуючись, мають найголовніше право – право на життя. І це дає нам змогу самим вибирати шлях та будувати своє майбутнє.  У молодому віці, маючи змогу бігати на подвір’ї або гуляти з друзями, ми і гадки не маємо, що колись будемо мати сім’ю, дітей; що будемо працювати та хвилюватися за матеріальне забезпечення. Бо ми живемо. Живемо сьогоднішнім днем. Навіщо заглядати наперед, адже нам і зараз добре. Але дні йдуть за днями. Життя плине. Не пам’ятаючи, як добре було вчора, ми ображаємося на обставини, які спіткали нас зараз. У молодому віці все минає дуже швидко. А коли наступає доросле життя, розуміємо: «Не треба було кривдити цю дівчинку, адже ведмедик не така й важлива річ». Наші погляди на життя змінюються. Вступаючи у доросле життя, у нас виникає багато проблем, про які ми раніш не замислювались. Ми згадуємо друзів, школу, образи та радощі. Ми маємо бажання повернуся у шкільні роки, коли голодні, ми приходили і їли вечерю, не замислюючись: «А де мати взяла продукти». А бо приходячи додому з холодного подвір’я у теплу квартиру, не міркуємо: «А чому вдома я ходжу без верхнього одягу?» Все це було для нас буденністю, належним. Із-за проблем ми не маємо змоги відпочити. Але коли життя підходить до завершення, коли все, що можна було зробити – зроблено, люди не відчувають радощів. Перед очима проноситься життя, таке коротке і похмуре. Деякі люди, розуміючи, що багато сил і нервів було потрачено дарма, жалкують про все. Деякі, дивлячись на синів та доньок, радіють, що виростили гідну людину, тобто життя було прожите вже не задарма. На жаль, так буває не завжди. Зріла людина, йдучи на зупинку і не в силах підбігти до тролейбусу, щоб встигнути сісти на нього, засмучується: «Адже зовсім недавно я мала змогу підскочити і все встигнути, а зараз – ні.» Такі маленькі деталі засмучують і дуже впливають на душевний стан людини.  Зараз, пишучи цього твору, я тільки почала замислюватись про те, що буде далі, коли, я наприклад ,буду пенсіонеркою? Тоді вже я не буду бігати, і як навіжена сміятися над всякою дрібницею. Ми можемо прожити не бігаючи і не сміючись, але яким буде це життя?
Є ще одна точку зору, яка може довести головну тему твору. Кожна людина має близького і рідного. Який завжди прийде на допомогу, який підтримає у важкий момент. Мати, яка нас виростила; батько, який підтримає. Все це для нас вже належне – родина, друзі. І ми, засмучуючись, підвищуємо голос на мати, або просто ображаємося на тата. А коли замислюємось про вічне, про те, що люди рано або пізно покидають цей світ, очі наповнюються сльозами. Ми розуміємо, що все, і за чого ми засмучували близьких, було дрібницею. Що все останнє – мішура. Головне - людське життя. Можливості, які відкривалися перед нами, вчинки, які приносили б тільки користь. А інше, крім життя і родини – не є самим суттєвим…
Висновок напрошується сам собою. Бережіть близьких людей, друзів. Цінуйте кожну мить життя проведену разом. Адже вона може буди незабутньою, останньою.
І коли на старості років ви запитаєте у своїй совісті: «А я зробив все, що міг? Я скористався всім, що було дано мені долею? Я цінував кожну мить життя?», бажаю вам, щоб відповідь була «так». Тоді, проглядаючи все своє життя, ви відчуєте внутрішню рівновагу і гордість за себе.

Припев этой песни 100% about me))((((

[взломанный сайт]1. Бывает у нас немного страха,
Бывает у нас легчайший мандраж,
Но все же шаг первый не происходит,
Но все же вся смелость куда-то уходит,
Но все же вся смелость…  в пробках стоит!

Зачем-то придуманы всякие штуки –
Флирт, кокетство, и что-то еще.
Но как же обычно и милой девчонке
Привлечь хоть вниманье, улыбку его?

Припев:
ОНА! Сегодня и вчера,
Впрочем как всегда,
Гуляет и  идет домой одна.
А ее душа,
Отрадою нашла,
Его улыбку по-позавчера!

2. И мы все живем мечтами о встрече,
И  мы все живем в полном блаженстве,
Но все же надежды рушатся быстро,
И все же проходит все как обычно,
И все же проходит… все как всегда!

Она также само мечтала о встрече,
Гадала, сидела, считала все дни.
Но он может даже и не заметил
Ее нежных взглядов, отчаянных сил!

Припев:

Не надо жить чужой,
Его какой-то жизнью,
Надо жить своей,
Дыша…
И может быть звездой,
На небоскребе судьбы
Центр, апогей
Cмеща…

             Припев: